|
| позивний БАТЯ Тема: Історія міста Дубровиця Опубліковано Mihail Ср, 04/03/2009 - 14:16 Дубровиця Коротка історія міста Дубровиці та Дубровицького району. Соціально-економічной та культурний розвиток. Дубровиця - місто районного підпорядкування, районний центр. Правдоподібно, що Дубровиця мала вже існувати 1005 р. За першими літописними згадками в кінці XII ст. була центром удільного князівства, котре на початку XIII ст. потрапило в залежність від галицько-волинських князів. У ХІV-ХVІ ст. містечком володіли князі Гольшанські-Дубровицькі, які побудували тут кам'яний замок. Дубровиця 1585 р. переходить до Фірлеїв, пізніше - до Соломерецьких, Сапігів, Плятерів. У кінці XVIII ст. після розпаду Речі Посполитої і захоплення Волині Російською імперією стає повітовим містом. У 1918 році в Дубровиці відбулося збройне повстання, яке стало початком збройної боротьби у Західній Україні та Білорусії. За Ризьким мирним договором у 1921 році Дубровиця відійшла до Польщі, а в 1939 році, в складі Західної України, возз'єднана з УРСР. На початку війни 1941-1945 років Дубровиця - один із центрів партизанського руху на Волині проти німецьких окупантів. Територія району виділена в окрему адміністративну одиницю 1939 року. Займає площу 1,82 тис.км (9,1 % від загальної території області-20,1 тис. км). Відстань до Рівного шосейними дорогами 137 км, залізницею 112 км. Територією району протікають річки Горинь, Случ, Льва та їх притоки. Найбільші: Случ, Горинь. Район розташований на північному заході країни. Середньорічна кількість опадів -400-600 мм. Межує з Володимирецьким, Зарічненським, Рокитнівським, Сарненським районами Рівненської області та республікою Білорусь. На півночі протяжністю 65 км проходить лінія державного кордону з Білорусією. Діють два митні пости - у Городищі та Удрицьку. Площа району-182,1 тис. га. Населення-50,4 тис. чол. На території району проживають українці (98,6%), білоруси (0,6%), росіяни (0,6%), інші національності (0,2%). Дубровиця входить до 20 найдавніших слов'янських міст нашої держави. Саме таке чільне місце вона займає в офіційному документі - списку історичних місць (міст і селищ) України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України в 2000 р. Дубровиця - це місто районного підпорядкування з 1940 р., коли стало центром новоствореного району в Рівненській області. Причому його межі були різними. Так, із 1959 р. до району приєднався і сусідній Висоцький район. А в 1962-1966 рр. об'єднувалися з ним ще й Володимирецький і Зарічненський райони. То була, як говорили, «Велика Дубровиця» або «Маленька Бельгія» за своїми розмірами. Район є одним з найбільших в області: загальна площа 1821 кв. км (9,1% території області), кількість населених пунктів - 59, чисельність населення - майже 50 тис. чоловік, у райцентрі живе кожен 5 мешканець району. Район вигідно розташований на залізничній магістралі Рівне-Сарни-Лунінець і перетині автодоріг Рівне-Дубровиця-Городище-Столін та Рівне-Дубровиця-Зарічне-Прикладники-Пінськ. Місто має розвинений промисловий потенціал, розгалужену транспортну і соціальну інфраструктуру. Промисловість району представлена 8 підприємствами: ТзОВ «Полісся-продукт», «Ритм» і «Торос», ВАТ БПФ «Дубротекс», «Дубровицький завод «Металіст», ЗАТ «Завод побутової техніки», ДП «Іскра» і «Поліссятекстиль». Обсяги виробництва промислової продукції невпинно нарощуються з року в рік. У районі розроблена інвестиційна програма розвитку підприємництва, діє середній і дрібний бізнес. Нині працює 89 малих підприємств і ще зареєстровано 612 фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва. Однак, їхня питома вага в загальному обсязі робіт і послуг ще невелика. У місті закріпилися позитивні тенденції подальшого розвитку. Налагоджено нормальне торговельне обслуговування, діють промислові і продовольчі ринки, крамниці, заклади побуту і громадського харчування. Рівень охоплення сіл транспортним сполученням досяг 93 проценти. Базовим перевізником є ВАТ «АТП - 15642». Працюють будівельні організації, підприємства зв'язку, енергетики, комунального господарства. Особливої уваги потребують чорнобильські проблеми. Район віднесений в основному до третьої зони радіаційного забруднення, п'ять сіл — до другої, де проживає 1,4 тис. осіб, в т. ч. 600 дітей. Щорічно проводиться значна робота щодо зведення до мінімуму шкідливого впливу радіації, належного оздоровлення постраждалих, особливо дітей. В районі працюють Дубровицьке СПТУ, 44 загальноосвітніх школи, школа-колегіум, школа-гімназія, музична школа, ДЮСШ, будинок школяра. В т. ч. у місті працює три школи і школа-колегіум. Медичне обслуговування здійснює районна лікарня на 240 ліжок, дві дільничні лікарні та 41 фельдшерсько-акушерський пункт. У мережу закладів культури входять районний і 15 сільських будинків культури, 33 клуби, районні бібліотеки для дорослих і дітей, Дубровицький і Висоцький краєзнавчі музеї. Дванадцять колективів художньої самодіяльності носять почесне звання «народний». Всього взято на облік 70 пам'яток історико-культурної спадщини, з них 20 археологічних, 48 історичних і 2 монументального мистецтва. Б.: Дубровиці - 1000 років: Зб. матеріалів наук.-краєзн. конф. - Рівне, 2005. - 147 с. Дубровиця: Соц.-екон. паспорт Дубровицького району. - Дубровиця, 2003. - 8 с. Гречило А., Терлецький Ю. Дубровиця // Гречило А., Терлецький Ю. Герби та прапори міст і сіл Рівненської області. - Київ-Львів-Рівне, 2002. - С. 31-32. |
28 лютого 2011
| позивний БАТЯ Тема: Історія міста Про місто Вперше Дубровиця згадується в 1005. У цьому році Володимир Великий заснував у Турові єпископську кафедру. І в переліку міст, які ставилися до єпископії, згадується і це місто. У 12-13 століттях Дубровиця була столицею князівства Турово-Пінської землі. Місто стало центром торгівлі. У першій половині 14 століття відійшла до складу Великого князівства Литовського. Частина земель Турово-Пінського князівства, серед яких і Дубровиця, отримала статус державних. Цей статус був до кінця 14 століття. Ситуація змінилася, коли Великим князем Литовським став Вітовт. Він віддає місто в подарунок Іван Гольшанський. Рід Гольшанських Дубровицький був дуже давнім і тому мав статус 'княжат головних'.Цей статус дозволив Дубровиці стати державою в державі. До роду Гольшанських-Дубровицький належать два знамениті особистості. Свята Уляна Гольшанських-Дубровицька. Вона була канонізована. І її нетлінні мощі зберігаються в Києво-Печерській лаврі. Княжна Анастасія Гольшанських-Дубровицька. З її благословення та за фінансової підтримки було зроблено переклад Євангелія на староукраїнська мова. У період між 16-18 століттями Дубровиця змінила багато власників. Це негативно відбилося на економічному статус міста. Наприкінці 18 століття місто переходить у власність графів Плятер. Вони принесли місту нові прогресивні на той час капіталістичні відносини, а й привели простий люд до зубожіння. Що призвело до соціальної напруги. У місті Дубровиця є великий католицький костел, який потребує ремонту (католицька громада невелика, ксьондз приїжджає нечасто). Залишки садиби панів Ольшанський (зараз там районна лікарня). Є дві православні церкви 19-го століття. У центрі міста встановлено невдалий пам'ятник панні Ольшанської з великими руками (пам'ятка - об'єкт глузувань городян). Поруч з містом - старе єврейське кладовище. Статус міста - поганий. Робіт мало, молодь намагається виїхати. Роботу можна знайти або на митниці, або в торгівлі. Займаються відхожих заробітком. Біля міста є красиві ліси, але процвітає активна вирубка, лісу скоро зникнуть. Річка Горинь, що протікає через місто, зіпсована каналом, прокладених через закрут. Це сильно порушило самоочищення ріки, тепер вона каламутна і вода смердить мулом. Жителі - привітні і спокійні. Чи не жирують, але й не злидарює. Як правило хтось в сім'ї знаходиться на заробітках. Більшість жителів - православні. Є велика громада баптистів, близько 50 чоловік католиків. У центрі міста є готель, пошта, відділення декількох банків, два супермаркети, міліція, суд, ресторан та кілька кафе. На околиці міста - лікарня. У місті є ринок, в'язниця, цвинтар. Дороги в поганому стані, швидко їздити не варто. |
28 лютого 2011
| Ip: 91.124.0.182 Тема: Історія міста Історія міста Перша писемна згадка про місто - датується 1005 роком, коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця. Даний історичний факт зустрічаємо у книзі ' Творение старого отца нашого Кирилла, епископа Туровского', виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році. Є й інші літописні згадки про це місто: у 1183 р. дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможному поході князів Святослава та Рюрика на половців. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя Олександра, який у 1224 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці. У 1240 р. під час ординської навали Дубровиця була зруйнована. В кінці 16 ст. місто перейшло під владу Литви, пізніше - Польщі, а з 1793 р. перебувало у складі Росії. Сьогодні величними свідками славного минулого Дубровиці є два храми, які внесено до державного реєстру пам'яток історії і культури України : костел Іоанна Хрестителя (1695-1702 рр.) та церква Різдва Богородиці (1862р.). За часів 'войовничого атеїзму' обидві будівлі серйозно постраждали. На початку 90-х років храми було відреставровано. Гордиться Дубровиця своїми видатними особистостями. Серед них свята діва Улянія із знатного роду князів Гольшанських-Дубровицьких, яка у 1540 р. представилася у 16-річному віці, а в 17 ст. її нетлінні мощі знайшли ченці Печерського монастиря. Згодом ці мощі було перенесено до Києво-Печерської Лаври і кононізовано з ініціативи митрополита Петра Могили. Ще одна представниця роду Гольшанських - княгиня Анастасія Юріївна, рідна сестра Улянії, у 1556 році після смерті свого чоловіка Кузьми Івановича Заславського із роду князів Острозьких, стає ігуменею Свято-Троїцького монастиря в Заславі (Ізяслав) і благословляє та фінансує переклад Євангелія на 'мову народу нашого'. Це було славнозвісне Пересопницьке Євангеліє,на якому сьогодні Президенти присягають народу України. Підтвердження цьому знаходимо у самому Євангелії у післямові, де значиться:' ...Євангелія ся писана накладом благовірної і христолюбивої княгині, жінки Кузьми Івановича Заславського, Параскеви, іначе Анастасії Юріївни, уродженої княгині Гольшанської...частково при Пересопницькому Різдва-Богородичному монастирі, а частково - в дівичому монастирі Заславському...' У період середньовіччя Дубровиця посідає певне місце у системі феодальних міст України, хоч і незначне. А далі, протягом століть, місто наче бойкотується історією, аж до 20 ст., до подій 1918-1920 рр., коли розбурхана стихія темних обманутих народних мас під керівництвом більшовиків учинила дикий погром маєтку графів Плятерів. Під час розгулу цієї стихії у графському палаці загинули численні мистецькі шедеври. Боротьба армії Директорії з більшовиками під час якої місто кілька разів переходило з рук в руки, мала для міста негативні наслідки. Місто пригальмувало у своєму розвитку. Польська окупація застала Дубровицю, яка скоріше нагадувала село, аніж містечко. Фактично з 1939 рік Дубровиця перебувала у складі Польщі, а у 1939 р. на зміну польському пануванню приходить суцільна колективізація, в результаті якої націоналізовано і розподілено землю. Почалися перетворення в усіх сферах життя, які, на жаль, супроводжувались масовими репресіями з боку влади. Були вивезені до Сибіру сотні і тисячі сімей. Зазнавав знущань і насильництва священник церкви Різдва Богородиці Леонід Гордасевич, якого одинаково переслідували поляки, комуністи і німецькі фашисти за незламне служіння Україні і українцям. Припинила на деякий час радянізацію Дубровиччини Велика Вітчизняна війна.1 липня 1941 року фашисти зайняли Дубровицю. Під час німецько-фашистської окупації в місті діяли підпільні групи ОУН-УПА та червоних партизанів. Одразу після визволення почалася розбудова міста. Згодом запрацювали промислова артіль, МТС, ліспромхоз, хімлісгосп. Методом народної будови зведено 412-м дерев'яний міст через р.Горинь, який був одним з найбільших дерев'яних мостів України. У 50-60 рр.в Дубровиці збудовано і стали до ладу завод первинної обробки льону, лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп об'єднані у велике підприємство Дубровицький лісгоспзаг. Місто розбудовувалось. Та до цього всього долучилася Чорнобильська трагедія, яка поставила перед поліщуками проблему фізичного виживання. У 1988 р. у місті була створена група 'Екологія', яка добивалася проведення досліджень на забруднення радіацією і надання населенню захисту, а також відповідних пільг. 30 липня 1997 року Дубровицька міська рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Дубровиці (автори проектів - Ю. Терлецький і А. Гречило). Герб: у синьому полі щита - золотий якір, у срібній главі - сім зелених дубових листків і два золоті жолуді з чорними шапочками; щит увінчує срібна міська корона. Прапор: квадратне полотнище, на синьому тлі якого жовтий якір, на білій верхній горизонтальній смузі (шириною в 3/10 сторони прапора) - сім зелених дубових листків і два жовті жолуді з коричневими шапочками. У гербі використано елемент міського знака XVIII ст. (якір), дубове листя та жолуді є номінальними символами й підкреслюють назву міста. У ХХ ст. у створення літопису міста немалий вклад внесли літератори, журналісти, краєзнавці Сергій Мельничук, Петро Красюк, Василь Попенко, Іван Артемович, Степан Костюк, Олександр Бордаков, Володимир Ящук, Олександр Стрижак, Дмитро Тарасюк, Іван Жук та інші. |
15 січня 2010
|
| Закрити |
